Людмила Степанишена
Життя – непередбачувана річ,
Живеш й не знаєш, що тебе чекає –
Що день несе і що готує ніч,
Як карта ляже – то ніхто того не знає…
В житті ми помиляємось не раз,
То зустрічаємося сам на сам з страхіттям,
І хай би як не задихались від образ, –
Нам є заради чого жити в світі!
Переживемо будь-яку біду,
Нікому нас у цьому світі не зламати!
Треба лиш вчитись на життєвому ходу
Урок виносити з усього, пробачати й відпускати!
Марина Беляева
Когда
нежданно дети вырастают…
Мы начинаем думать о себе,
И как-то вдруг душою ощущаем,
Что нет чего-то важного в судьбе.
Что упустили что-то ненароком,
И что чего-то не уберегли.
Что стали очень скучными до срока,
Достичь вершин особых не смогли.
Что,
как в кино, любимых не любили,
Родителей своих не берегли.
Что обещанья юности забыли,
И многого добиться не смогли.
Что
вновь от огорчений сердце ноет,
Да и желаний откровенных нет.
И что уже почти не беспокоит
Чужой успех и отблески побед.
Всё
чаще просто хочется покоя,
Уткнувши нос в подушку полежать.
А иногда нахлынет вдруг такое,
Что хочется поплакать, порыдать.
Ты
чувствуешь себя ненужной, лишней, Подать, убрать, погладить, постирать. Не
каждой удаётся зимней вишни
Не то что съесть, в ладони подержать.
Но
всё же порох есть в пороховницах, Ещё пожить дано нам на Земле.
Ещё успеем жизнью насладиться, Ведь мы так славно смотримся в седле!
Никогда ни о чем не жалейте. Андрей Дементьев
Никогда ни о чем не
жалейте вдогонку,
Если то, что случилось, нельзя изменить.
Как записку из прошлого, грусть свою скомкав,
С этим прошлым порвите непрочную нить.
Никогда не жалейте о
том, что случилось.
Иль о том, что случиться не может уже.
Лишь бы озеро вашей души не мутилось
Да надежды, как птицы, парили в душе.
Не жалейте своей
доброты и участья.
Если даже за все вам — усмешка в ответ.
Кто-то в гении выбился, кто-то в начальство…
Не жалейте, что вам не досталось их бед.
Никогда, никогда ни о
чем не жалейте —
Поздно начали вы или рано ушли.
Кто-то пусть гениально играет на флейте.
Но ведь песни берет он из вашей души.
Никогда,
никогда ни о чем не жалейте —
Ни потерянных дней, ни сгоревшей любви.
Пусть другой гениально играет на флейте,
Но еще гениальнее слушали вы.
Людмила Коротун
Ми все
життя пакуємо й складаємо валізи…
Ось тут- валіза спогадів, ось там- старих образ…
Здавалося б куди воно все стільки влізе?
Та ми справляємось: усе втискаємо й за раз…
Ось
тут валіза мрій, давно в куток захована…
Бо хтось колись давно сказав, що не такі…
І пам’ять вщерть всіляким мотлохом заповнена,
Непотребу валізи заповняють всі кутки…
Пора
б давно позбутися від зайвого,
Найкращі спогади лишити про запас,
Звільнивши місце для життя реального,
І жити не минулим, а сьогодні, в даний час.
Та
ми дбайливо бережемо і складаєм спогади…
І не лишивши зовсім місця для нових в душі,
Теперішнє проводимо лиш поглядом,
І бережем валіз вже повні стелажі…
І
страшно так позбутися від зайвого,
Лякає дуже та незвична пустота,
За стосами валіз ховаємося від життя реального,
Так звичніше, зручніше, відповідь проста…
І стоси
тягнемо старих, поломаних, Без ручок, змійок, без замків, коліс…
Жаліючись на долю свою стомлено, Назбираних за все життя валіз…
Игорь Абакумов
Разные люди в жизни бывают: Те, кто живут и кто проживают,
Есть люди душевные и без души, Есть те, кто не плохи и не хороши.
Есть люди как люди, есть нелюди – звери, Для этих нет разницы в расе и вере,
Вот эти за золото и за награды Разрушат и жизнь и любые преграды.
А есть, на них держится наша земля, Кто жизнь вам отдаст, не попросит рубля,
Как правило, люди такие ранимы, И в жизни мы часто проходим их мимо.
Они незаметны, не лезут в глаза, Но, если вдруг в жизни случилась гроза,
Они без намёков, без просьб и мольбы Подставят плечо в час нелёгкой борьбы.
Да, разные люди на свете бывают И все из игры этой – жизнь – выбывают,
Но после одних остаётся осадок Иль шлейф пересудов и разных догадок.
А после других только доброе слово В воспоминаниях снова и снова,
Они стали звёздами, стали цветами, Они проросли в наших душах стихами,
И их вспоминая, мы сердцем теплеем…Вот, жаль только, поздно об этом жалеем!..
Андрей Ивонин
Всё обойдётся. Всё будет в порядке. Ветер расправит глубокие
складки
На занавесках и в окна ворвётся. Всё образуется, всё обойдётся…
Ну, а печали останутся в прошлом. Новости будут
только хорошими.
Верь, и удача тебе улыбнётся. Что потеряется, тут же найдётся.
Всё устаканится, свяжется, сбудется. Люди без зонтиков выйдут на
улицу,
Ведь непогода к утру переменится. Всё успокоится, всё перемелется,
Только веселье и пригоршни света, Чистое небо и долгое лето,
Радостный смех и улыбки на лицах. Знай, обязательно это случится!
Татьяна Демина
Я не
ангел, крылья не uмею! Я земная женщuна с душой…
И жuву так просто, как умею! И Господь судья лuшь надо мной!
Для общенuя, всегда открыта! Кто с добром, отвечу я теплом!
Не нужна – претензuй не умею! Слава богу, я дружу с умом!
В жuзнu
много разного бывает… Жuзнь сложна! Да, что тут говорuть ,
От потерь u разочарованuй… Очень трудно всем бывает жuть…
Я жuву душою на распашку! Но в неё не каждого впущу…
Там моё, всё то, что очень важно… Там воспомuнания храню!
Понuмаю!
И по этому такая… Как могу, вот так вот u жuву…
Для кого то блuзкая, родная, для кого то, солнышком горю!
Я не ангел, грешнuца по жuзнu! И жuву своuм умом!
За обuду попрошу прощенья, за добро отвечу лuшь добром!
От
судьбы не убегу, а встречу…! СЛАВА БОГУ, не устала жuть..
От ударов расправляю плечu… И могу ещё – я, uскренне, ЛЮБИТЬ!!!
Лариса Рубальская
Годы
мчатся быстро, без оглядки,
Пролетая, как пчелиный рой,
Я желаю на любом десятке
Оставаться вечно молодой!
Рано ещё с юностью прощаться,
Женственности формула проста:
Надо чаще над собой смеяться,
Начинать все с чистого листа!
Чтоб душа и пела, и звенела
Колокольчиком разбуженной весны,
Чтоб сердечко от любви немело,
Чтоб сбывались тайные мечты!
Годы не богатство, не утрата,
годы лишь связующая нить
для того, кто может улыбаться,
и надеяться, и верить, и любить!
Просто будь! Не в роскоши – в достатке,
Не деньгами – чувствами цвети!
И запомни: на любом десятке
Женщине не больше ТРИДЦАТИ!
Инесса Федотовская
Никогда
никому не завидуй, Ни деньгам, ни овалу лица,
За хорошим бывает не видно, Что скрывают за дверью сердца.
Не завидуй улыбке открытой, Не сердись сгоряча на
судьбу,
Ты не знаешь, как плакал навзрыд он, Как улыбка досталась ему.
Не завидуй
любви, если двое Вместе за руки взявшись идут,
Неизвестно до этого сколько, Они горя тащили хомут.
Не
завидуй чужому успеху, Что приходит душить перед сном,
Ты решишь – с ветерком он доехал, А он шёл этот путь босиком…
Никому
никогда не завидуй, Ослепленный
судить не спеши…
За хорошим бывает не видно
Всё отчаянье чьей-то души.
Марина Цветаева
Уж сколько их упало в эту бездну
Уж сколько их упало в эту бездну, Разверзтую вдали!
Настанет день, когда и я исчезну С поверхности земли.
Застынет все, что пело и боролось, Сияло и рвалось.
И зелень глаз моих, и нежный голос, И золото волос.
И будет жизнь с ее насущным хлебом, С забывчивостью дня.
И будет все — как будто бы под небом И не было меня!
Изменчивой, как дети, в каждой мине, И так недолго злой,
Любившей час, когда дрова в камине Становятся золой.
Виолончель, и кавалькады в чаще, И колокол в селе…
— Меня, такой живой и настоящей На
ласковой земле!
К вам всем — что мне, ни в чем не знавшей меры, Чужие и свои?!-
Я обращаюсь с требованьем веры И с просьбой о любви.
И день и ночь, и письменно и устно: За правду да и нет,
За то, что мне так часто — слишком грустно И только двадцать лет,
За то, что мне прямая неизбежность — Прощение обид,
За всю мою безудержную нежность И слишком гордый вид,
За быстроту стремительных событий, За правду, за игру…
— Послушайте!- Еще меня любите За то, что я умру.
Яна Корольова
Бувають
люди затишні, як дім
До них приходиш з радістю і горем,
Вони завжди почують вас без слів
І не залишать наодинці з болем.
Вони зустрінуть, руку подадуть,
І допоможуть вибратись із ями.
Тернистим шляхом гордо проведуть,
Якщо прийдеться, то розділять рани.
Вони відчують тихий плач душі,
Розвіють смуток витканий з ілюзій.
Коли вам здасться, що кругом чужі,
Знайдеться той,хто буде не байдужий.
Бувають люди затишні, як дім
Вони завжди приносять в серце радість.
На їх обличчі не побачиш грим
І в їх очах не відшукаєш заздрість.
Бувають люди затишні, як дім,
З якими можеш щиро посміятись,
Серед таких завжди будеш своїм
До них щоразу хочеться вертатись.
Я думала, — це так, а
то була вже Доля.
Душа ледь встигла стати на крило,
і раптом входить Вічність без пароля,
і все, що буде, вчора вже було.
А
врешті, що ж, одмучилась і годі.
Але ж обридла звичка до нещасть!
Безмірно жаль, що ніжність вже не в моді.
І що життя ніхто вже не віддасть.
Самуил Маршак
Всё умирает на земле и в море,
Но человек суровей осуждён:
Он должен знать о смертном приговоре,
Подписанном, когда он был рождён.
Но, сознавая жизни быстротечность,
Он так живёт – наперекор всему, –
Как будто жить рассчитывает вечность
И этот мир принадлежит ему.
Наталия Гросс
Я не
лезу в чужую душу. И в свою не зову гостей.
Я умею молчать и слушать, Ждать от жизни хороших вестей…
Разучилась тревожно плакать И жилетку искать для слез…
Ну, к чему разводить нам слякоть, Если жизнь хороша всерьез…
Я
под вечер водой прохладной С себя смою минувший день.
Все здоровы, и это главное. Не нужна здесь печали тень.
Я не
верю в слова чужие. Человека в поступках суть!
Двери сердца теперь стальные. Сложно веру назад вернуть…
Пригадаєш
забуту казку, цяцьку, знайдену в лободі,
на озерах зелену ряску і кораблики на воді, –
і душі дитяче начало (найчистіше, що маєш ти)
потяглося до тих причалів, де
твої почалися світи,
звідки виплив ти якось вдосвіта у
простори, такі голубі,
ані хліба, ні
сили, ні досвіду на дорогу не взявши собі.
І маленькі були неполадки,
і великі були нелади,
і ніщо не здавалось випадком,
бо лишало на серці сліди.
На все є час – на голубі тумани,
На вчинків простоту, на простоту понять,
На те, що коли навіть не таланить,
Можливості – і ті уже п’янять.
На те,
що сил немає де прикласти,
Бо силам тим не відчуваєш меж,
І прагнеш далі – до мети і щастя,
А як впадеш – не боляче впадеш.
На все
є час – на милу недосвідченість
І переконання у власній правоті,
І на любов, що благодатна, вічна,
Буває раз і тільки раз в житті.
На все
є час – на самоту і вірші
В безсонну ніч осінньої сльоти,
На гіркоту безмірних перебільшень
І справедливу жорсткість прямоти.
На все
є час – на право заперечень,
На те, щоб згасли істини старі,
На те, щоб не вагаючись на плечі
Узяти непосильні тягарі.
А
потім, розрізняючи баласти,
І з-поміж них – єдине, основне,
Спокійно зняти, вибрать, перекласти,
Сказать: – життя, прийми тепер мене!
Ирина Самарина-Лабиринт
СЕГОДНЯ БОГ ПРОСНУЛСЯ НА РАССВЕТЕ…
Сегодня
Бог проснулся утром рано…
Он жалобы и просьбы почитал…
И людям из кувшина без обмана
Желаемое в сердце наливал…
Но не у всех открыто было сердце
И место есть для Чуда не у всех.
То завистью, враждой подпёрта дверца…
То жадность не даёт налить успех…
А у кого-то до краёв разлита
Печаль и безысходность, вот беда.
И Бог жалел, что сердце это скрыто…
Любви хотел налить, да вот куда?
И Бог грустил, что люди не умеют
Сердца и души чистить от обид…
Они с годами в сердце каменеют
И сердце превращается в гранит…
Но Бог ходил, смотрел и улыбался,
Когда сердца влюблённые встречал.
Он брал кувшин и от души старался,
Им счастье в сердце бережно вливал…
А люди постепенно расплескали
Подаренную Богом благодать
И всех вокруг в утрате обвиняли,
Забыв в самих себе вину искать…
Ведь если б мы могли прощать и верить,
Любить, благодарить и отпускать,
То Бог бы мог не каплей счастье мерить,
Кувшин волшебный мог бы весь отдать…
Сегодня Бог проснулся на рассвете.
Огромный ящик с просьбами у ног…
А рядом лишь один без просьб конвертик:
«Благодарю за всё тебя, мой Бог…»
Життя, як річку не перейдеш вбрід. Та, певно, в ньому і немає броду.
Заходь по груди у студену воду, Пливи, пливи, пливи десятки літ!
Не
уникай в путі круговороту — Хай руки загартуються твої,
Бо доведеться плавати і проти, І впоперек стрімкої течії.
Коли ж
попадеш в смугу теплих течій, Коли душа розніжиться без меж,
Ослабнуть руки і отерпнуть плечі, І вже навряд чи далі попливеш.
Зануриш серце у блаженну втому, Запрагнеш тільки затишку… О, ні!
Як жити, зачепившись на мілкому, То краще потонуть на глибині.
Юрий Рыбка
Не
закрывайте окна летом
В них залетают ангелы ночами
Они не ждут от нас ответов
Уносят ангелы ненужные печали
Приносят
сны, иных – зовут в полёт
Играют с кошками, танцуют с домовыми
И дарят всем бумажный самолёт
Считая равными, святыми и родными
И
раздавая в ночь – полсотни крыльев
Для Душ ничем не примечательных людей
Без устали – их осыпают звёздной пылью
В них видя Свет – божественных идей!
Стучатся
к нам – слепым и равнодушно спящим
Ища любую щёлочку для Света!
Они всё ищут, в нас – нас настоящих!
И вновь не ждут – смешных людских ответов
Не
закрывайте люди, Души –
В них прилетают ангелы ночами!
Приносят сны и учат сказки слушать,
И забирают – лишние печали…
Ілона Ельтек
у
кожному безмежжі…. є межа ..
і в кожному проще́нні є прощання
душа – не хліб… поріжеш без ножа
і ті, що перші.. стануть… і останні.
у
кожного є той, хто п’є за нас
хто з нами п’є.. і через нас… напевно
не втомлюється з нами тільки час
бо в нього васно все і недаремно.
у
кожному є щось .. що не від нас
і щось про нас …. так глибоко й інтимно
хтось загорівся нами … і не згас…
комусь так гаряче .. коли і дощ , і зимно…
У
кожного є – Небо і Земля….
У кожного.. є частка чо́рта й Бога….
“Душа – це не вокзал,” – скажу Вам я, –
“Не у Душі … а Перед …. Витирайте ноги!”
На
старих фотографіях всі молоді.
За роками людина сама себе кличе.
У зіницях печалі, як в чорній воді,
відбиваються люди, дерева, обличчя.
І
стонадцятий сніг ті поля притрусив,
і уже прилетять не ті самі лелеки.
Біля каси такий незворушний касир,
зафіксовану мить вибиває, мов чеки.
Білі,
білі обличчя у чорній воді,
неповторні обличчя навік зостаються.
На старих фотографіях всі молоді.
На старих фотографіях мертві сміються.
Ирена Буланова
А всё уходит… рано или поздно:
Года, любовь и даже наша жизнь…
И исчезают во вселенной звёзды,
И этого, увы, не изменить…
Ну почему так время быстротечно:
Чем дальше, тем быстрей оно бежит?
Ещё чуть-чуть… и нас окликнет вечность…
А вроде, только начинаешь жить.
Мы даже оглянуться не успели…
Всё, словно в фильме: титры и… финал.
Остались в прошлом и мечты, и цели,
И ассистенты, и сам сериал.
Пусть всё исчезнет — рано или поздно:
Года, любовь и даже наша жизнь…
Остановись… и посмотри на звёзды…
В глаза любимым… Рядом задержись!
Вікторія Cуслова
Гірка печаль, якась розлука Іде у внутрішнім житті
Задзвонить дзвоник й закурличуть У небі знову журавлі.
Я спогадом помчусь далеко В дитинство безтурботних днів,
В літнє тепло, дихання легке, Букет бажань, суцвіття снів.
Біля каштану зупинюся, Це він – надійний оберіг.
Снаги від нього наберуся, Щоб в майбутті мене зберіг.
Сльоза котилася по стану, Повільно падала в траву
Я руку подала каштану, Верталась в час, в котрім живу.
Згадалась тиха ніжність слова І мила посмішка така,
Коли з психологом розмова Виходила у нас м’яка.
І кожна зустріч для нас – свято, Бо вчились ми себе знайти,
Разом ми прагнули завзято З проблеми вихід віднайти.
І знов турботи напливають, Вже час знаходити себе.
У світ дорослий заглядаю, А там – незвідане усе.
Мені дорогу прокладати, Тобі ж, каштане, вверх рости.
Мені вершини слід долати, Тобі – весною знов цвісти.
Огнєва Інелла
А я люблю простих людей…Таких, які говорять щиро.
Які сміються до дітей, не мріють про розкішну віллу.
Які недоліки свої знаходять сили визнавати.
У них всередині бої ведуться з темінню завзято.
А я люблю людей простих, які уміють пробачати.
Таких, що бачать власний гріх і вміють вчасно промовчати.
Людей, які живуть життям, саме живуть, а не існують.
Їм не потрібен зайвий крам, вони кохання не купують.
Людей, які своє плече підставлять у скрутну годину.
І не згадають вам про це, як час якийсь потому сплине.
Людей, що світяться добром, говорять правду просто в очі.
Не зловживають за столом і помсти кривдникам не хочуть.
Людей, які брудні плітки за спиною не стануть плести.
Вони не слухають чутки, хай хто б хотів про щось донести.
А я люблю людей простих, таких, які книжки читають
І виглядають перший сніг і визнають, чого не знають.
Людей, які цінують мить і не чекають на суботу.
У них в очах вогонь горить, а в серці віра та турбота.
А я люблю людей простих, у чомусь геть неідеальних.
Але справжнісіньких-живих! Не слід сприймати це буквально.
Люблю людей, які лице своє за маску не ховають…
Люблю людей – кричу про це! Кому? Навіщо? Я не знаю…
Я вірю в силу тих людей, незримо сховану у них. Що серцем рветься із грудей
А я люблю людей простих і пройде час і змінить світ
До невпізнанності усюди,
Але не зникне вічний слід, який залишать світлі люди…
Терещук Світлана
Психологічна поема або Жив-був психолог
Жив-був психолог на світі. Довго робив він в освіті,
Школа на нього чекала – Аж на півставки прийняла.
Була у нього шухляда – Йому кабінету не стало.
Там він складав свої тести, Так – щоб додому не нести.
Про кабінет і диванчик Була в психолога мрія. Не забаганки, не нявчик, – тиха невинна надія.
Діти його так любили, все у свій клас лиш просили:
“Зайдіть до нас на математиці, тільки не на інформатиці,
а ще краще – візьміть нас на фізиці, не поставлять нам знов одиниці”.
З вчителями психолог жив дружно, якщо було комусь з них сутужно
він послухав, спитав, щось порадив, – помогти був завжди людям радий.
Всім психолог наш був задоволений, лиш зарплатою трохи знедолений.
А старші колеги казали: “Ти знаєш, ми скільки чекали?
За 10 із хвостиком років дадуть тобі 20 відсотків. Потерпи, і перечекай, ти роботу свою не лишай”.
Багато йому обіцялося, безхмарне життя малювалося.
А життя по своєму котилося і по різному йому доводилося.
Він Фрейда по ночах читав, все нові книжки купував,
і поки усім другим спалося, над собою йому працювалося.
За роками роки проносилися, а знайомі люди хвалилися:
“А я меблі купив!”, “А мій син поступив”, “А я дім збудував”, “А я гроші там вклав”…
Що ж психолог мовчить – не втрутився? Чи здалося, чи справді знітився?
“Все потрібне, про що ви кажете, не порівнюйте, і не зважуйте.
Для душі я купляв, для душі поступав, у душі будував, в неї гроші вкладав.
Не судіть, якщо щось не склалося. На віки воно будувалося…”
Отака вона, наша казочка: про психолога віршів в’язочка.
Вам спасибі за те, що послухали, а нам легше, що знайшли “вуха” ми.
А ви, діти, не йдіть на психолога, бо життя нині – дуже дорого.
Для терплячих лише ця професія, бо болючі усі ті процеси, що у душах людських відбуваються, за годину – ой, не виправляються!
Для гуманних лише ця робота, бо є душі такі, як болото,а є світлі, надійні і добрі, – от для них ми працюєм сьогодні.
Ольга Береза
Не боюся
уже, як колись,
бо мені вже запізно боятись.
Не боюся, щоб сльози лились,
ані в когось щось перепитати.
… не
зробити, не вміти, не знати,
щось не встигнути, десь не прийти,
як захочу — не відповідати,
прощати й казати: «прости».
Не
боюсь виглядати безглуздо,
зустрічати серця кам’яні,
спіткнутися чи потонути,
бо була уже на глибині.
Уже
байдуже осуд у спину,
роблю лише те, що люблю.
Не тремчу, як втрачаю силу,
не добираю жалю.
Вже
не страшно не йти по прямій,
уже можу — в обхід та криво.
Не лякаюсь іти у свій бій,
не даю обрізати крила.
Мені
є вже про що сказати
і я знаю про що молитись.
Мені є вже про що мовчати
та до кого серцем тулитись.
Вже гіркий шоколад — солодкий.
Вже живу, аби світ любити.
Бо життя є таке коротке.
Я уже не боюся ЖИТИ
Алена Серебрякова
Приходящие… уходящие…..
Люди в жизни, как поезда…
Лицемерные, настоящие,
На мгновение… навсегда…
Кто-то выстрадан…кто-то вымолен…
Кто-то послан был, как урок…
Кто-то в памяти просто именем…
А кого-то послал сам Бог…
Поначалу все просто встречные…
Только кто-то потом врастет
В твою душу и станет вечностью…
Ну, а кто-то, как дым уйдёт…
Приходящие… уходящие…
Каждый в сердце оставит след.
Но однажды ты вновь стучащему
Тихо скажешь, что места нет…..
Евгений Евтушенко
НЕ ВОЗГОРДИСЬ
Смири гордыню – то есть гордым будь. Штандарт – он и в чехле не полиняет.
Не плачься, что тебя не понимают, -поймёт когда-нибудь хоть кто-нибудь.
Не самоутверждайся. Пропадёт, подточенный тщеславием, твой гений,
и жажда мелких самоутверждений лишь к саморазрушенью приведёт
У славы и опалы есть одна опасность – самолюбие щекочут.
Ты ордена не восприми как почесть, не восприми плевки как ордена.
Не ожидай подачек добрых дядь и, вытравляя жадность, как заразу,
не рвись урвать. Кто хочет всё и сразу, тот беден тем, что не умеет ждать.
Пусть даже ни двора и ни кола, не возвышайся тем, что ты унижен.
Будь при деньгах свободен, словно нищий, не будь без денег нищим никогда!
Завидовать? Что может быть пошлей! Успех другого не сочти обидой.
Уму чужому втайне не завидуй, чужую глупость втайне пожалей.
Не оскорбляйся мнением любым в застолье, на суде неумолимом.
Не добивайся счастья быть любимым, – умей любить, когда ты нелюбим.
Не превращай талант в козырный туз. Не козыри – ни честность ни отвага.
Кто щедростью кичится – скрытый скряга, кто смелостью кичится – скрытый трус.
Не возгордись ни тем, что ты борец, ни тем, что ты в борьбе посередине,
и даже тем, что ты смирил гордыню,
не возгордись – тогда тебе конец.